. . . Наложення Руською Православною Церквою на Патріярха України Філарета вищої можливої церковної санкції - відлучення, незалежно від будь-яких наслідків такого кроку, що він може їх мати в майбутньому часі, вже створило ефект поза часом: ім ' я Філарета назавжди ввійде в історію.
     Історія людства знає багато честолюбцев, що вчиняли неймовірні подвиги і неймовірні злодійства лише ради того, щоб обезсмертити своє ім'я. Але, напевно, для цивілізації християнської культури неможливо уявити щось більш далеке, більш протиприродне і богопротивне, як анатема, для того, щоб обезсмертити ім ' я відлученого. Бо що є анатема? Вона є прокляття, є відлучення і відділення від спілкування з Церквою - містичним тілом Господа нашого, смертельна кара, що настигає в житті земному.
     Але скажіть, -хто з нас, віруючих людей, що зібралися тут, відчув нині страх? Може, розкаяння? Хто з нас готовий відступитись від Первоієрарха? Хто Вірить в цю кару Його, а значить, за ним - цілої Церкви? Ніхто. Бо дві тисячі років Апостольське Правило гласить: "у свідки проти єпископа не приймати єретика". А Христос навчав: "Хіба ніколи не читали в писаннях: Камінь, що відкинула будівничі, цей (камінь) стався головою угла. Від Господа сталося це, й дивне воно в очах наших. Тим я глаголю вам: Що відніметься від вас царство Боже, й дасться народові, що плоди його  буде приносити. І хто впаде на цей камінь, розіб'ється; на кого ж він упаде, раздавить його " (Матв.21,42- 44).
     Вопіющий староімперський проізвол Російської Церкви, "відлучившої' Предстоятеля Помісної Церкви незалежної Української Держави, в діла котрої не має канонічного права втручатися жодна інша Помісна Церква, - ця сваволя така очевидна і так унаочнює дрібнополітичну суть Російської Церкви, що не варто би було, як на факт, ані трати слів, ані нашої уваги. Але інші і важливіші питания виникають за ним: що твориться з православиєм, християнством і нами самими?
     ... Фактично анатема звелася до звичайного контролю за злочинністю ще в ранньохристиянський час. У збірнику Апостольських Правил початку 6 сторіччя відлученню підлягали за зловживання грою і пияцтвом, убивство "одним ударом", згвалтування незарученої, крадіжку з церкви воску, олії, золотого або срібного посуду, із 85 канонів, затверджених Трульським Собором у 7сторіччі "твердими і непорушними", 34 передбачали відлучення від церковного єднання. Включно такого цікавого припису: "Якщо якийсь єпископ, або пресвітер чи диякон, або взагалі хтось із священного сану цурається шлюбу, м'яса і вина не заради подвигу стримування, а через гидування, забувши, що все дуже добре, і що Бог створив людину, чоловіка і жінку, отже тим самим зневажає Боже створіння, тим або виправиться, або хай буде позбавлений священницького сану та відкинутий від Церкви. Так само й мирянин".
     Зловживання анатемою дійшло врешті до того, що в 386 році Іоан Золотоустий у своєму "Слові про прокляття" говорив: "У нас справа дійшла до такої біди, що знаходячись у виключній небезпеці, ми не усвідомлюємо цього, і не перемагаємо огидніших із пристрастей, так що на нас виконалось слово пророка. Нема кому прикласти пластиря, ні олії, ні пов' язки' ". Заклик св. Іоана Золотоустого припинити виклинання не був почутий. Його самого було відлучено, після смерти - канонізовано. На Соборі Константинопільської Церкви в 995-996 роках анатема проти римських пап вже попала в "Синодик у Неділю Православія".
     В 1054 році анатема взагалі втрачає сакраментальне значения. Кардинал Гумберт і Патріярх Керуларій проголосили взаємно двосторонню екскомунікацію. Західна і Східна Церкви - дві гілки християнства - відлучили одна одну, а хрестоносні походи, що почалися в ІІ сторіччі як акція проти Ісляму, привели до завоювання Константинополю та кризи цілої Східної Церкви. Всередині християнства закріплюється ненависть - "ліпше смерть, ніж Рим", "ліпше тюрбан, ніж митра".
     Будучи апріорі протилежним основним цінностям християнства - любові і милосердю, - вживання анатеми, самого демонстративного, відвертого і умисного спричинення зла, сторіччями лише руйнувало християнство. Тоді, коли суспільство поступово розвиває систему громадського права, а в новітні часи висуває пенітенціярну установку "шукайте альтернативу кари, а не різновиди кари", коли гуманістична філософія "скасовує" ад і ставить мету -зменшити біль на землі, - анатема тільки демонструє слабість Церкви, а точніше, абсурдну самовпевненість смертних людей, які претендують виразити суть добра і зла.
     В нові, модерні часи анатема майже виключно має політичне підгрунтя, тому стигматизація, клейміння "відлученого" має зворотний психологічний ефект в суспільстві. Як скритий засіб політичного втручання, анатема провокує громадську дестабілізацію. Це призводить до зростання впливу держави на справи самої Церкви.
     І все ж сьогодні, після здійсненого факту "відлучення" і анатеми на Патріярха Філарета, скільки б ми цим фактом не легковажили, нас найбільше мучить питания інше: що з нами самими?
     Через 289 років після знаменитої анатеми, кинутої 23 листопада 1708 року на славу і гордість українського народу - великого гетьмана Івана Мазепу, - Російська Церква виклинає Патріярха Украни. А ми можемо лише спантеличено признати, що, як нація, допустили біль і ганьбу повторення. Що 289 років пішло лише на те, щоб колесо української історії обернулось і стало. Бо повторения долі, подвигу, кари й обставин є просто разючим.
     Як Іван Мазепа виростає і формується на польській культурі, проходячи єзуїтську варшавську школу, - так Михайло Антонович Денисенко, що прийняв чернечий постриг з ім'ям Філарет, закінчує Духовну Академію в Москві.
     Мазепа поступає на службу польського короля і тим відкриває собі всю Европу: подорожує по Німеччині, Франції, Італії, з дипломатичною місією приймає участь у заключенні Піринейського миру в Парижі. - Філарета лишають викладати в Москві, потім в сані ігумена назначають інспектором Саратовської духовної семінарії. Пізніше - настоятелем подвір'я Руськоїї Церкви при Олександрійській Патріярії, вікареєм Ленінградської єпархії. Він керує Ризькою єпархією. В 1962 році призначається єпископом Віденським і Австрійським, в 1969 -ректором Московської Духовної Академії. Філарет об'їжджає цілий світ, приймає участь в роботі ООН і майже всіх Всехристиянських Мирних Конгресів у Празі.
     Всебічну освіченість Мазепи і його невірогідну ерудицію зафіксовують майже всі тодішні історичні джерела. - А Митрополит Філарет в 70-ті роки нашого століття стає почесним членом Московської і Ленінградської духовних академій, почесним доктором богослов' я "гоноріс кауза" Будапештської Реформатськоії Духовної Академії, Пряшівського Богословського факультету, Пражського Богословського факультету Яна Гуса.
     Польський король Відправляє Мазепу посланцем в козацьку Україну. Російський Патріярх назначає в 1966 р. Філарета Архиєпископом Київським і Галицьким, Екзархом України.
     Мазепа досягає політичної вершини, коли обирається в 1687 році Гетьманом України, і царські російські вельможі сприяють йому, усуваючи ненадійного, на їхній погляд, Івана Самойловича, бо певні, що "ніколи ще не було гетьмана кориснішого і вигіднішого для царя, як Іван Степанович Мазепа". -
     Архиєпископ Філарет виглядає в очах Московської Патріярхії і московської влади настільки вартим довіри, що стає першим Екзархом України - українцем за походженням. і більше - після смерти Патріярха Московського Пимена в 1990 р. Священний Синод, а за ним Архиєрейський Собор РПЦ таємним голосуванням обирають Митрополита Філарета Місцеблюстителем Московського Патріяршого Престолу.
     "Москофобія" Мазепа, як його називали сучасники, буквально своїми руками Віддає незалежність Української Церкви. Хоча існувала можливість вибору на Митрополита Київського відданих Україні людей - Архиєпископа Лазаря Барановича, або ж Архимандрита Варлаама Ясинського, - Мазепа, тоді генеральний осаул при гетьманові Самойловичу, сприяє вибору в 1685 році Єпископа Гедеона Святополк-Четвертинського. 29 червня Єпископ Гедеон був обраний Митрополитом Київським, а вже 8 жовтня він урочисто присягнув на вірність Московському Патріярху і його наступникам.
     Ставши Гетьманом, Мазепа давить у 1692 р. повстання Петра Петрика, що прагнув визволити Україну з-під влади Москви та засилає до Сибіру іншого повстанцця
     Полковника Семена Палія що йшов слідами Хмельницького". - Екзарх України, митрополит Київський і Галицький Філарет осуджує контакти Константинопільського Патріярха Атенагораса з "представниками розкольницького угрупування, що називає себе "Українською православною Церквою в США" і яке очолює "іменуючий себе митрополитом Мстислав (Скрипник)".
     Гетьман Мазепа будує церкви: на кожний рік його гетьманування припадає одна монументальна будова. Екзарх Філарет будує Церкву: майже половина парафій Руської Православної Церкви знаходиться на Україні. Це ті 5 тисяч, якими пишається сьогодні УПЦ Московського Патріярхату, - вони існують в Україні завдяки діяльності Філарета, зверхника Київської Митрополії від травня 1966 року.
     Досягнувши вершини влади, вершини слави і багатства, великий Гетьман України Іван Мазепа в 1708 році ламає присягу на вірність московському царю. Він підписує зі шведським королем Карлом ХІІ договір, що "забезпечував свободу для українських земель, згідно з її правами і давніми законами". Гетьман пояснює Пилипу Орликові "Всевишнього Бога взиваю на свідка і присягаю, що я не для приватної своєї користи, не для вищих почестей, не для збагачення себе або для яких-небудь інших химер, а для вас усіх, що є під моєю владею, для жінок і дітей ваших, для загального добра спільної неньки батьківщини-бідної України, всього Запорозького війська і українського народу, для розширення прав і військових вольностей, хочу це зробити при допомозі Божій". -
     В жовтні 1990 р. Патріярх Московський і всія Руси Алексій II та Архиєрейський Собор РПЦ дарують Київській Митрополії автономію. Митрополит Філарет стає Предстоятелем Церкви і дістає спеціяльну благословенну грамоту. Але в листопаді 1991 р. на Помісному Соборі УПЦеркви він заявляє про необхідність відділення від Москви та виносить цю вимогу на Московський Архиєрейський Собор в квітні 1992 р. Він звертається з "проханням - встановити історичну справедливість - надати повну канонічну самостність Українській Православній Церкві. Перед відльотом до Москви Митрополит Філарет говорить кореспондентам в аеропорті: "Це питания треба вирішити негайно, оскільки в незалежній державі повинна бути самостійна православна Церква" . . .
     Іван Мазепа, відходячи на чолі української арміі на зустріч із шведським військом, промовляє: "Прийшов час, коли можна скинути ненависне ярмо і зробити з України вільну і незалежну країну. Брати! Воля Божа не об' являється грішним людям. Та що там Бог і не приготовляв би для нас, ми не можемо довше стерпіти московського ярма. Що варт нарід, який не в силі супротивитись небезпеці, яка йде на нього?"
     Та московські війська Галіцінаа і Меньшікова користають із зради козацькоії старшини, і гетьманська столиця Батурин упав. Його населения поголівно варварськи вирізують, а трупи козаків прибивають цвяхами до дошок та пускають по Сейму. Щоб ціла Вкраїна знала - Батурин зруйнований. Україну купають в її крові. Через тиждень у Глухові повісили Мазепин манекен, театрально здерши всі почесті з нього відзнаки, та в присутності Петра І у Святотроїцькій церкві проголосили анатему: "Новий зрадник, якого звуть Івашка Мазепа... - антихристів предтеча, лютий вовк, овечою покритий шкурою, і потайний злодій, посудина зміїна... Єхидне породження, як змій вселукавий, отруту свого зловісного наміру на православну державу вилив у 1708 році. Як другий Юда, зрадник відрікся Христа Господа і благочинної держави..." Через 283 роки, в 1991-му, "благочинної держави" відрікається  лишають викладати в Москві, потім в сані ігумена назначають інспектором Саратовської духовної семінарії. Пізніше - настоятелем подвір'я Руської Церкви при 0лександрійській Патріярії, вікарієм Ленінградської єпархії. Він керує Ризькою єпархією. В 1962 році призначається єпископом Віденським і Австрійським, в 1969 -ректором Московської Духовної Академії. Філарет об'іжджає цілий світ, приймає участь в роботі ООН і майже всіх Всехристиянських Мирних Конгресса у Празі.
     Всебічну освіченість Мазепи і його невірогідну ерудищю зафіксовують майже всі тодішні історичні джерела. - А Митрополит Філарет в 70-ті роки нашого століття стає почесним членом Московськоїї Леніградської духовних академій, почесним доктором богословя "гоноріс кауза" Будапештської Реформатської Духовної Академії, Пряшівського Богословського факультету, Пражського Богословського факультету Яна Гуса.
     Польський король Відправляє Мазепу посланцем в козацьку Україну. Російський Патріярх назначає в 1966 р. Філарета Архиєпископом Київським і Галицьким, Екзархом України.
     Мазепа досягає політичної вершини, коли обирається в 1687 році Гетьманом України, і царські російські вельможі сприяють йому, усуваючи ненадійного, на іхній погляд, Івана Самойловича, бо певні, що "ніколи ще не було гетьмана кориснішого і вигіднішого для царя, як Іван Степанович Мазепа". -
     Архиєпископ Філарет виглядає в очах Московської Патріярхії і московської влади настільки вартим довіри, що стає першим Екзархом України - українцем за походженням. і білыпе - після смерти Патріярха Московського Пимена в 1990 р. Священний Синод, а за ним Архиєрейський Собор РПЦ таємним голосуванням обирають Митрополита Філарета Міцеблюстителем Московського Патріяршого Престолу.
     "Москвофіл" Мазепа, як його називали сучасники, буквально своїми руками Віддає незалежність Української Церкви. Хоча існувала можливість вибору на Митрополита Київського відданих Україні людей - Архиєпископа Лазаря Барановича, або ж Архимандрита Варлаама Ясинського, - Мазепа, тоді генеральний осаул при гетьманові Самойловичу, сприяє вибору в 1685 році Єпископа Гедеона Святополк-Четвертинського. 29 червня Єпископ Гедеон був обраний Митрополитом Київським, а вже 8 жовтня він урочисто присягнув на вірність Московському Патріярху і його наступникам.
     Ставши Гетьманом, Мазепа давить у 1692 р. повстання Петра Петрика, що прагнув визволити Українуу з-під влади Москви, та засилає до Сибіру іншого повстанця -полковника Семена Палія, що йшов "слідами Хмельницького". - Екзарх України, митрополит Київський і Галицький Філарет осуджує контакти Константинопільського Патріярха Атенагораса з "представниками розкольницького угрупування, що називає себе "Українською православною Церквою в США" і яке очолює "іменуючий себе митрополитом Мстислав (Скрипник)".
     Гетьман Мазепа будує церкви: на кожний рік його гетьманування припадає одна монументальна будова. Екзарх Філарет будує Церкву: майже половина парафій Руської Православної Церкви знаходиться на Україні. Це ті 5 тисяч, якими пишається сьогодні УПЦ Московського Патріярхату, - вони існують в Україні завдяки діяльності Філарета, зверхника Київської Митропоії від травня 1966 року.
     Досягнувши вершини влади, вершини слави і багатства, великий Гетьман України Іван Мазепа в 1708 році ламає присягу на вірність московському царю. Він підписує зі шведським королем Карлом Х11 договір, що "забезпечував свободу для українських земель, згідно з її правами і давніми законами". Гетьман пояснює Пилипу Орликові "Всевишнього Бога взиваю на свідка і присягаю, що я не для приватної своєї користи, не для вищих почестей, не для збагачення себе або для яких-небудь інших химер, а для вас усіх, що є під моєю владею, для жінок і дітей ваших, для загального добра спільної неньки батьківщини-бідної України, всього Запорозького війська і українського народу, для розширення прав і військових вольностей, хочу це зробити при допомозі Божій". -
     В жовтні 1990 р. Патріярх Московський і всія Руси Алексій II та Архиєрейський Собор РПЦ дарують Київській Митрополії автономію. Митрополит Філарет стає Предстоятелем Церкви і дістає спеціяльну благословенну грамоту. Але в листопаді 1991 р. на Помісному Соборі УПЦеркви він заявляє про необхідність відділення від Москви та виносить цю вимогу на Московський Архиєрейський Собор в квітні 1992 р. Він звертається з "проханням - встановити історичну справедливість - надати повну канонічну самостійність Українській Православній Церкві. Перед відльотом до Москви Митрополит Філарет говорить кореспондентам в аеропорті: "Це питания треба вирішити негайно, оскільки в незалежній державі повинна бути самостійна православна Церква" . .
     Іван Мазепа, відходячи на чолі украшської армії на зустріч із шведським військом, промовляє: "Прийшов час, коли можна скинути ненависне ярмо і зробити з України вільну і незалежну країну. Брати! Воля Божа не об' являється грішним людям. Та що там Бог і не приготовляв би для нас, ми не можем о довше стерпіти московського ярма. Що варт нарід, який не в силі супротивитись небезпеці, яка йде на нього?"
     Та московські війська Галіцина і Менышкова користають із зради козацькоії старшини, і гетьманська столиця Батурин упав. Його населения поголівно варварськи вирізують, а трупи козаків прибивають цвяхами до дошок та пускають по Сейму. Щоб ціла Вкраїна знала - Батурин зруйнований. Україну купають в її крові. Через тиждень у Глухові повісили Мазепин манекен, театрально здерши всі почесті з нього відзнаки, та в присутності Петра І у Святотрїцькій церкві проголосили анатему: "Новий зрадник, якого звуть Івашка Мазепа... - антихристів предтеча, лютий вовк, овечою покритий шкурою, і потайний злодій, посудина зміїна... Єхидне породження, як змій вселукавий, отруту свого зловісного наміру на православну державу вилив у 1708 рощ. Як другий Юда, зрадник відрікся Христа Господа і благочинної держави..." Через 283 роки, в 1991-му, "благочинної держави" відрікається Митрополит України Філарет. Иого відразу ж "благословляють" лишити Київську катедру, через місяць усувають з Предстоятеля Церкви, позбавляють сану ,до простого монаха". В грудні 1994 року Собор єпискошв РПЦ вирішує накласти анатему на "чернця Філарета", якщо він "не припинить своєї священнодійної діяльности". А в лютому 1997 р. РПЦ відлучає його від Церкви.
     Як майже вся старшина відступається від Гетьмана Мазепи, - так український єпископат покидає Предстоятеля. Як за живого ще гетьмана по волі царській старшина обирає покірного Москві Івана Скоропадського, - так, порушивши власний Статут, за відсутности Предстоятеля УПЦ, рядовий     єпархіяльний архиєрей, навіть не член Священного Синоду, Митрополит Никодим, збирає в травні 1992 р. Харківський псевдособор. Цей "Собор", половина складу якого хіротонізована Митрополитом Філаретом, при живому Предстоятелі, обирає Володимира Сабодана, архиєрея іншої - Руської Православної Церкви. За архиєреями відходить духовенство і манастирі.
     Так само, писали французькі дослідники життя Мазепи, "треба признати, що українське вище православие духовенство перше зрадило справу української незалежности. Київський митрополит і переяславський чернігівський єпископ брали участь у глухівському богослужінні. Всі вони скоро забули за добродійність Мазепи, за його постійні щедрі дари на Церкву і його становище вірного оборонця православної віри. Загал духовенства пішов за сумним прикладом своїх зверхників. Ніхто й не думав противитися царським розпорядкам". А українець, царський митрополит Стефан Яворський, автор панегіриків у честь Мазепи, ревностно додав до анатеми своє: "А хто це такий той Мазепа?.. Юда, лицемірник і новий Каїн".
     Дивовижна іронія долі спіткала Мазепу і повторилася при Філареті. "Ті самі запорожці, - як писав М. Грушевський, "давніше неприхильні Мазепі, як московському і старшинському прислужнику", на яких Мазепа скаржився цареві: і, мовляв, "не такі страшні Запорожці, як цілий український посполитий нарід", - виступили одностайно на боці Гетьмана і рятували його, програвшого, ціною власного життя та, як показав час, - ціною всієї Запорізької Січі. А ті самі непримиренні автокефалісти в червні 1992 р. одностайно йдуть на союз із майже самотнім Філаретом та обирають його фактично діючим Головою Церкви. В лютому 1997-го року найзавзятіші з автокефалістів -соборноправники США-першими запротестували проти блюзнірської анатеми Патріярха Філарета, як Найвищого Авторитету Помісної Українськоії Церкви . . .
     Постать Мазепи, якого щорічно Російська Православна Церква в Неділю Православія святочно виклинала аж до 1917 року, персоніфікувала цілу добу української історії. Програш Полтавської битви влітку 1709 р. став трагічним рубеж ем, за яким український народ чекали лише втрати. Попереду були Малоросійська Колегія і будівниптво Петербургу на козацьких кістках. Зруйнована Січ. В 1720 р. виходить перший указ проти української мови. В 1764 р. було скасовано гетьманство. Останнього гетьмана України згноїли в колодці. В 1775 р. винищено запорожців. В 1783 р. введено панщину. У 1876 - українську мову заборонять зовсім, а в XX столітті Україна переходить геноцид: буде винищено УНР і Автокефальну Церкву, селянство і всю інтелігенцію. Мазепинська доба школи більше не повторилася в українській історії. Покоління українців пішли "прорубувати російське вікно в Европу".
     Сьогодні долю Укрании, долю її незалежности персоніфікує її Патріярх. Не жовкла фігура Президента із невиразним минулим, а істинний лідер Української Православної Церкви всі останні 30 літ, включно роки за обох попередників-патріярхів. Тому так само, як у Москві не забувають Мазепу ані одного року уже триста літ, так від 92-го щодня намагаються усунути Філарета-прощальними "благодарностями" і мітингами-соборами, "розстриженням" і психічним вимотуванням, нескінченною чередою зрад та, нарешті, відлученням.
     "Він мусить піти" - це рефрен, що вбивається в наші голови так невідступно і різноматно, що декому починає ввижатися, - може, справді, йому ліпше піти? Заради блага Церкви - піти?
     Ні. Ніколи. Коли під тиском Радянської влади Собор УАПЦ в 1926 році усуває Митрополита Василя Липківського. Собор зраджує себе і приречує себе. Власноруч підписує власний смертний вирок собі і Церкві в Україні. Собор відтупає від Липківського, він не йме віри пророцьким словам: "Хіба не знали ви, на що ішли?" -і сам Бог відступає від нашого народу - попереду голодомор, геноцид, війна.
     Український народ відступив від Мазепи, очікуючи розвитку подій, і втрапив у рабство, не пережите досі. Кінець Гетьманщини став кінцем нашої незалежности.
     При живому Мазепі обрали Скоропадського. При живому Липківському - Павловського. При живому Філареті - Сабодана. За це відступництво ми платимо свою страшну ціну. і ціна ця настільки висока, що якщо ми ще існуємо взагалі як нація, як народ, то лише завдяки тому, що в кожного з нас, може бути тою самою анатемою, але вживлено - таки мазепинський дух. і ще тому, що людське існування явно має в собі мету більшу і складнішу, ніж елементарне виживання.
     Любов до братів своїх, до землі своєї, до народу, племені нації своєї . Любов, що перемагає користь, лінь, жадібність, біль, страх, самотність і безнадійність. Любов, що перемагає людську смертність та індивідуальну безвихідь. - Носіям цієї любови Бог дає безсмертя. і відлученим від Церкви ЗА ЦЮ ЛЮБОВ Бог також дарує безсмертя.
     "Правду кажу в Христу не обманюю, - говорив в Послані до Римлян Апостол Павло, самий відданий в любові своїй до Господа, - як свідчить мені совість моя Духом Святим, що великий мені смуток і безустанна болесть серцю моєму, БО Я САМ БАЖАВ БИ БУТИ ВІДЛУЧЕНИМ ВІД ХРИСТА ЗА БРАТІВ М0ЇХ, РІДНИХ
     МЕНІ ПО ТІЛУ" (9,3).

Оксана Хомчук,
головний редактор журналу "України Америки за Київський Патріярхат"