Київському патріархату Української православної церкви сьогодні виповнюється 10 років, авторитет Церкви постійно зростає і це почасти є наслідком мудрої позиції найвищого ієрарха УПЦ КП патріарха Філарета, справжнього патріота України.

- Ваша Святосте, ювілей - 10 років від створення Київського патріархату, що виповнюється саме сьогодні, - порушує питання про сенс поділів у православ'ї, передусім: яка ідея була в основі створення УПЦ КП, що Ваша Святість очолюєте?

- Ідея створення Київського патріархату сягає коренями до початку XX ст., коли автокефальний рух за духовне відродження України посилився на хвилі суспільного усвідомлення необхідності створити власну національну державу. На Всеукраїнському Соборі 1921 року було проголошено автокефальну Українську православну церкву. Але в умовах совєцької влади (особливо після 1922 року, коли утворився СССР), вважалося, що автокефальна УПЦ стоїть на перешкоді будівництва московсько-більшовицької імперії. І тому 1930 року автокефальну церкву було повністю знищено за вказівкою Кремля. Під час гітлерівської окупації України автокефальну національну церкву було відновлено на чолі з митрополитом архієпископом Полікарпом Сікорським; але відновлено, знову таки, з міркувань суто політичних, гітлерівських. Зрозуміло, що з приходом совєтів Церкву знову було ліквідовано як таку, що збуджувала національну свідомість українців, тоді як московська імперська влада ніякої вільної України не визнавала. Втретє піднявся автокефальний рух в Україні за часів горбачовської перебудови, розвиваючись паралельно громадсько-політичному рухові, який виступав з ідеєю створення незалежної української держави.

- Нагадайте, будь ласка, як відбувалося утворення Київського патріархату?

- 5-6 червня 1990 року відбувся Собор, який організаційно започаткував створення незалежної Української православної церкви. Хоча вже тоді всі розуміли, що ця автокефальна церква, створена московським патріархатом, в умовах СССР, приречена якщо не на знищення, то, на жалюгідне існування. Причому, тодішнє керівництво СССР дало дозвіл на створення автокефалії лише у межах Галичини, як форми протидії греко-католицькій церкві, що відроджувалася. 1991 року, після проголошення незалежності України 24 серпня, було проведено помісний Собор, на якому одностайно прийняли рішення: в незалежній державі має бути своя, українська, незалежна від Москви Церква. Москва, зрозуміло, повстала проти цього. Однак, у 1992 році відбулося об'єднання автокефальної церкви з тією частиною колишньої російської православної церкви в Україні, яка відійшла від Москви, сповідуючи ідею незалежної української держави. Отак було створено Київський патріархат Української православної церкви.

- Якою була реакція Москви на це "вільнодумство"?

- Почалася боротьба проти Київського патріархату. Відповідні служби почали працювати над тим, щоб скомпрометувати, дискредитувати УПЦ КП і зруйнувати його зсередини. В результаті розкольницької роботи, з подачі Москви, частина невдоволених ієрархів в Україні відійшла від КП і створила 1996 року нову автокефальну церкву (УАПЦ).

- Чи не час вже, Ваша Святосте, поєднати всі гілки українського православ'я в "одну вівчарню під одним пастирем", як про це написано у Святому Письмі?

- Я свято вірю в те, що в Україні буде створено єдину помісну православну церкву. Це вимога часу. Саме це проголосив президент України, виступаючи на урочистій академії з нагоди 2000-річчя Різдва Христового. Вже стає очевидним для всіх патріотично налаштованих громадян: без єдиної помісної церкви неможливо консолідувати суспільство. Українська національна церква має бути складовою частиною національної ідеології та практики державотворення. Народ України вже втомився від розділеності православ'я на три гілки з ворожнечею між ними.

- Ваша Святосте, яка динаміка розвитку церкви Київського патріархату спостерігається нині?

- УПЦ Київського патріархату постійно розвивається. Назву лише деякі цифри; на сьогоднішній день маємо: 3276 парафій, дві духовні академії (у Києві та Львові), богословський факультет Чернівецького державного університету, п'ять духовних семінарій і кілька духовних училищ. 2500 священиків не вистачає для задоволення потреб віруючих, але 1500 нинішніх студентів у наших духовних навчальних закладах невдовзі поповнять ряди душпастирів. Уже маємо 30 монастирів, де також відбувається духовне вдосконалення і розвиток здібної молоді.

- А Московський патріархат, - якою є його присутність в Україні?

- Порівняно з КП він має парафій удвічі більше, але за кількістю віруючих православних - на його боці лише третина. Ми добре відчуваємо: зростає підтримка нашої УПЦ КП з боку віруючих; вважаємо її надійним підґрунтям для створення єдиної помісної української церкви і це дає нам надію, що так воно й буде.

- Так, це дуже втішно, що люди все більше починають розуміти, куди воно йде, хто є хто, хто сіє зерна миру об'єднання, а хто хоче все тут розвалити, а тому починають поступово переходити від московської церкви (яка називає себе українською!) до справді українського православ'я Київського патріархату. Але Москва продовжує поширювати інформацію про буцімто неканонічність УПЦ КП, вводить віруючих в оману, накладає свої політичні інтереси на релігійні стосунки. Що, Ваша Святосте, Ви хотіли б пояснити з цього приводу?

- Тут треба бачити різницю між визнанням Церкви автокефальною - з одного боку, а з іншого - законністю, канонічністю її ієрархів, священиків, єпископату. Законність єпископства КП - беззаперечна. Адже єпископи УПЦ КП законно рукопокладені, тобто висвячені за всіма канонами церкви і ніхто цього не заперечує. З цього боку ми рівноправні з усіма православними Церквами. Тобто душпастирську роботу серед православних КП проводять повноцінно: за всіма святими канонами священики хрестять новонароджених і освячують дорослих, проводять богослужіння, проповіді, допомагають хворим, відправляють померлих тощо, і тут ні в кого немає заперечень. Натомість проблема полягає в тому, що УПЦ КП насьогодні поки що не визнано іншими православними церквами, як автокефальну. Процес визнання пройшли всі нині існуючі православні Церкви: румунська, болгарська, грецька, грузинська... До речі, Російська православна церква чекала визнання найдовше - протягом 141 року. Тому ми зараз докладаємо зусиль для найшвидшого визнання УПЦ КП як автокефальної церкви. І це неодмінно станеться, бо головним підґрунтям для цього вважаємо факт створення Української держави. Зрештою, так само виникли і всі інші помісні православні національні церкви.

- Отже, як бачимо, у парафіях Київського патріархату йде нормальне релігійне життя, відроджується національна, духовна свідомість людей - тут все в порядку. А питання визнання чи не визнання - це питання кон'юнктурне чи радше організаційно-політичне, а не релігійне, а тому всі ці розмови про неканонічність не мають під собою ніякого підґрунтя.

- В аспекті канонічності ніякої різниці між московським православ'ям і нашим українським немає: місія церковна виконується однаково. Натомість в Церкві Київського патріархату є те, чого немає в московській УПЦ: єдність. У нас є єдність народу, нації та Церкви.

- Ваша Святосте, як вважаєте, у цій ситуації, коли виразно відчувається негативний тиск з боку Москви, чи не є доцільним шукати підтримки у християн Заходу, зокрема у столиці апостольської і Папи Римського?

- Ми вступаємо у третє тисячоліття в умовах, коли християни усього світу визнають необхідність поєднання в єдиній Церкві, або, як вчить святе Письмо словами Ісуса Христа, - в одній вівчарні під одним пастирем. Оце усвідомлення необхідності єдиної Церкви Христової створило екуменічний рух, який зараз є дуже актуальним. Був час, коли між християнами різних конфесій - православними, католиками, протестантами - відбувалися протистояння, навіть релігійні війни. Нині, завдяки саме екуменічному рухові, ми спілкуємося між собою, спільно обговорюємо нагальні християнські проблеми, разом молимося, але ми ще не дійшли до єдності у вірі, хоч і віра у нас одна - християнська. Ми шукаємо такого єднання з усіма християнами, в основі якого лежить Слово Боже. Для нас, українців, особливо бажаним є єднання, передусім, з Українською греко-католицькою церквою, яка діє вже чотириста років і з якою у нас - єдине Володимирове хрещення. В незалежній, єдиній національній державі має бути єдина національна Церква, до якої можуть прихилятися і у різний спосіб співпрацювати з нею інші Церкви.

- Москва категорично відкидає ідеї екуменізму. Вона не хоче, щоб християни України поєдналися. На першому Всеукраїнському християнському конгресі наприкінці минулого року, де були представлені всі християнські конфесії, вдалося на підставі біблійних істин знайти спільну мову з усіма - православними, католиками, лютеранами, адвентистами та іншими крім... делегатів від московської УПЦ, котрі не намагалися приховувати свого зверхнього, відверто ворожого ставлення до всіх інших.

- Священики московської УПЦ тримаються сьогодні такої позиції, що навіть молитву Господню - "Отче наш" - не бажають виголосити разом з нами, а віруючих всіляко відлякують, щоб ті навіть не заходили до храмів Київського патріархату.

- Ваша Святосте, дуже Вам вдячний за інтерв'ю. Дай Вам, Боже, здоров'я і успіхів. Що б хотіли побажати нашим читачам - віруючим і невіруючим?

- Моє побажання просте: щоб всі усвідомлювали, що Україні потрібна єдина помісна Церква. Єдина Церква буде тим фундаментом, на якому об'єднаються Захід і Схід України, попри всі різниці ментальності. Закликаю вас, дорогі брати й сестри, читачі, громадяни, зрозуміти: для успіху державотворення в Україні треба спочатку консолідувати наше українське суспільство. Саме цим і займається вже впродовж 10 років Українська православна церква Київського патріархату.

Розмову вів
Євген ГОЛІБАРДОВ.